Було це в сиву давнину. У незаможної вдови Говерли був єдиний син – красень Прут. Багато дівчат задивлялося на нього. Але мати хотіла оженити сина на перестаркуватій і некрасивій дівчині сусідського багатія Петроса. Говерла не раз говорила, що коли син на ній ожениться, то матиме сотні гекарів лісу, безкраї полонини, багато худоби.
Проходили дні, а син не поспішав посилати сватів, уникав зустрічі з сусідами. Якось з купцями з далеких країв опинився у Рахові. Побачивши красуню Тису, закохався у неї до безтями і вирішив, що це саме та, котру шукав. Відтоді прагнув частіше з нею зустрічатися. Настала осінь, а Прут все не жениться. Виникла підозра, і стала Говерла стежити за ним, розпитувати у челядників. Дізнавшись правду, вона дуже розгнівалася і наказала слугам нікуди не випускати його з обійстя.
Засмутилася Тиса, занудьгувала без коханого. Та раптом принесли звістку, що в першу ж місячну ніч Прут утече з дому, вони зустрінуться і таємно побредуть, а згодом і поберуться. Коли всі поснули, Прут вискочив через дах і побіг з обійстя. Проснувшись від шуму, Говерла здогадалася в чому річ. Вона встала на весь ріст і заступила місяць і зорі. Стало темно так, що Прут збився з дороги і побіг у протилежному напрямку. А Тиса бігла туди де домовлялися зустрітися…
Довго блукала вона в потемках, а коли розвиднілося, то побачила, що попала до дядька Дунаю. Трохи відпочивши, розповіла йому про своє горе. Дунай вислухав її , заспокоїв : “Не сумуй, Тисо, я розшукаю Прута і ви будете щасливі”. Він дотримав свого слова. І серця Тиси і Прута злилися у водах Дунаю.
Микуляк Ганна, м. Рахів, на конкурс “Легенди рідного краю”