Туристичне сходження на г.Хом’як
З 10 по 12 травня студенти ВСП Технологічний коледж НУ “Львівська політехніка” здійснили туристичне сходження на г.Хом’як, вершину у південно-східній частині Ґорґан (Українські Карпати), на території Яремчанської міської ради Івано-Франківської області.
Похід здійснювали з с.Микуличин . Вийшли на маршрут зранку, о восьмій таким чином, щоб за один день без особливого перенапруження для юних туристських організмів, зайти на полонину Хом’яків, взяти вершину, зробити кілька пам’ятних знімків і вернутися назад. І це нам вдалося. У сходженні брало участь 24 студенти і керівники,викладачі коледжу Леськів В.В. і Гапаляк З.І.
Своїми спогадами ділиться студентка 4-го курсу юридичного відділення Покришка Мар’яна:
“З 10 по 12 травня було організовано нашим дружнім колективом СК “Серпантин” на чолі з Леськівим В.В. триденний похід, в яку входило підкорення такої вершини як Хом’як, яка складає 1542 м над рівнем моря.
Насамперед хочу сказати, що рада тому, що в нашому навчальному закладі є така можливість перевірити себе на міцність за допомогою підкорення вершин, повірте, це загартовує.
І так, повернемось до нашої подорожі, вона почалась від стін нашого рідного коледжу, там відбувся збір всіх охочих підкорити гору, а також виїзд, який був би не можливий без нашого завжди веселого і трішки строгого водія Івана Йосиповича, що чекав нас на своєму “Mercedes” автобусі. Сівши в нього, наша подорож офіційно була розпочата з прослуховування і підписання щоденника техніки безпеки.
Нашою першою точкою на карті було м. Яремче, в якому ми відвідали всім добре відомий яремчанський базар, або як ми його називали “Вернісаж 2” і водопад Пробій.
Отримавши море позитиву, зробивши фото, ми поїхали до нашої “карпатської мами ” з Микуличина Анни Василівни, яка з теплими обіймами завжди приймає нас в своєму домі.
Як тільки ми розселились по кімнатах, зразу взялись до справи, адже нас багато, а їсти поки нічого, і зважаючи на все це, ми розділили роботу між собою і почали готувати. І коли все було зроблено, ми однією дружньою сім’єю сіли за стіл і приступили до нашої трапези, ми жартували, що являємось “багатодітною сім’єю”, і це здавалось кумедним.
Наступного дня нас чекала гора Хом’як, її підкорення було одне з найосновніших завдань і мабуть найважчих. Приїхавши до її підніжжя, ми визначили хто буде йти попереду, а хто позаду і рушили в перед . Шлях до вершини був не простим, але погода нам посприяла, чому ми дякували Богу, і впевнено під спів ми піднімались все вище й вище.
І ось, через години нам почали показуватись карпатські краєвиди, вже видно було сусідні гори, що ще більше мотивувало підійматись вгору, і ми все йшли.
А ви бачили де небудь сніг в травні місяці? Ми так! Вершина гори була покрита ним, це було захоплююче, що правда ускладнювало підйом. Але не зважаючи на це, ми піднялись на вершину, і в цей момент почав падати сніг і град, дув сильний вітер, але не відволікаючись ми почали на повні груди співати наш державний Гімн, бо це одна з тих речей, які в такі емоційні моменти хочеться зробити.
Побувши трішки на вершині, ми вирішили спускатись до автобуса, бо знали, що нас чекають товариші вдома, і дуже кортіло поділитись з ними своїми враженнями і показати фото.
Під домом я маю на увазі Микуличин, і коли ми приїхалу туди, то були приємно здивовані тим, що наші товариші не просто байдикували, а приготували дуже смачну вечерю, за якою ми змогли поділитись своїми враженнями, а вони тим як провели день.
І ось, настала неділя, ми розуміли що то останній день в цьому чудовому місці, а також в цей день відзначають День Матері, тому перше що було зроблено, це дзвінки своїм матерям з вітаннями, і прибирання будинку, щоб зробити приємно Анні Василівній. Коли все це було зроблено, ми всією нашо «бандою» вишикувались на подвір’ї і подякували цій хазяйновитій господині, за те що так тепло завжди приймає нас, привітали зі святом і рушили в дорогу до рідного Львову.
На цьому наша триденна пригода закінчилась, але я впевнена в тому, що ті студенти, які були з нами, ще не раз будуть в наших українських Карпатах, і більше того, стануть постійними гостями Анни Василівни”.
